Однією із старовинних споруд, що дійшли до нашого часу, є Домініканський костел, збудований у 1749—1779 роках.
    Фундаційний акт тодішнього власника міста Йозефа Потоцького засвідчує, що для цього було відведено місце на розі тернопільських валів. Костел побудовано з тесаного каменю в стилі бароко, оздоблено різьбою та кам'яними статуями.
    Вінчали будову центральна баня і дві оригінальні шатрові вежі. За своїм характером храм був оборонною спорудою. При ньому розташувався монастир. На утримання монахів фундатор записав село Стегниківці, яке мало належати ченцям ордену домініканців доти, поки в монастирі буде 12 монахів. Між костелом і монастирем є закритий, так званий італійський, дворик.
    Розпис інтер'єру здійснив відомий польський художник Станіслав Строїнський, який проживав у Львові. Фрески костелу відображали основні події історії ордену домініканців, а розпис правої лави присвячений Богородиці Вервиці. Вервиця, або розарій, є головним атрибутом у Богородичному культі домініканців. У 1778 році будівництво храму було закінчено.    Освячений костел у 1779-му. На той час у ньому було кілька вівтарів. Головний — святого Вінцентія з Феррари, праворуч — Матері Божої Вервиці, святого Альберта і святого Томи Аквінського, Розп'ятого Ісуса Христа. Ліворуч, починаючи від хорів, споруджено вівтарі святого Домініка, Яцека і Неслава, святої Марії Магдалени і святої Теклі.  

  Щодо автора проекту, то довгий час ним вважався Ян де Вітт. Однак згідно з пізніше знайденими у сховищах Петербурга матеріалами, встановлено ім'я справжнього автора Августа Мощинського.   

     У 1772 році, під час першого поділу Польщі, коли Тернопіль перейшов під владу Австрії, у монастирі розмістили установи циркулу (округу), окружну касу, нормальну школу і військовий склад. Костел спочатку належав отцям домініканцям. Із 1820 року монастир переходить до рук єзуїтів, а костел аж до відкриття у 1908 році нового парафіяльного римо-католицького храму належить парафіяльному духовенству. З 1903 року ним знову володіють домініканці.
    У 1908—1910 роках проводиться електрифікація та реставрація костелу. Вартість робіт становила 60778 золотих римських. Було відновлено старі фрески і домальовано нові (художник Кароль Політинський). Тоді ж встановили новий орган та малі вівтарі. На одному із вівтарів була дуже цікава барокова скульптура Матері Божої, що ламає блискавки гніву Божого. Під час реставрації, здійсненої за проектом архітектора Садловського, споруджено новий купол на костелі, а також перекрито дах на монастирі. Стару єзуїтську захристію перероблено у гарну капличку скорботної Матері Божої. Є відомості, що тут знаходився образ Скорботної Матері Божої з мертвим сином на колінах на тлі Єрусалиму у вечірніх сутінках. Береги ікони обрамлені квітами й овочами. Мадонна відзначалася своїми чорними, сповненими туги і смутку очима. Є згадки, що образ вивезено в один із музеїв Москви чи Ленінграда в 1940—1941 pp.   

         На площі біля костелу на високій колоні виднілася статуя святого Вінцентія, патрона цього храму. А на вежі відбивав час годинник.
    Костел зазнав шкоди під час приходу Червоної армії у 1939 році. Тоді він горів, запалений гарматним снарядом. У результаті розплавились прикраси із золота і срібла, завдано шкоди фрескам та покрівлі.
    Чудотворний образ Богородиці із головного вівтаря та прекрасну дерев'яну скульптуру Божої Матері вдалось врятувати. У 1942—1943 pp. частково проведено ремонтні роботи.
    Але під час штурму Тернополя наприкінці березня 1944-го костел знову зазнав руйнувань. Його штурмували сім днів. З двох боків на канатах підтягнули 152-міліметрові гармати і били прямою наводкою по вікнах, закладених мішками з піском. Опісля йшли штурмові загони. За ними брався до роботи взвод хіміків (так називали тих, хто підпалював об'єкти спеціальною самозаймистою сумішшю). В архівному документі читаємо: "Під прикриттям арткулеметного вогню хіміки підвезли амбразури і залили її (споруду костелу. — Авт.) рідиною. У підвалах спалахнула пожежа. Гарнізон костелу був знищений повністю". Внаслідок таких дій великої шкоди завдано маківці, вежам і приміщенню монастиря.       

 У 1957 році завершилась післявоєнна реставрація. Прикро, що не було відновлено багатьох скульптурних елементів оздоблення і навіть не зроблено спроби врятувати розписи інтер'єру. Дивуватись нічого, бо у храмі — пам'ятці зодчества — розмістили склад. Остаточно знищили фрески внаслідок переобладнання приміщення під картинну галерею. З переходом галереї в інший будинок, храм деякий час стояв пусткою. З відродженням духовності у нашому суспільстві він знову почав використовуватись за призначенням. Тепер тут Катедральний Собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (Тернопільсько-Зборівської єпархії Української Греко-Католицької Церкви).    Відновлений храм став окрасою міста. Розпис центрального нефа виконав художник Юрій Журавський.      

      Є відомості, що образ Богородиці з вервицею в руках із головного вівтаря, а також статуя Богородиці, що ламає блискавки гніву Божого, вивезені на територію Польщі. Перша святиня — в монастирі домініканців у Познані, а друга — в домініканському костелі святого Яцека у Варшаві. До монастиря, що творить із костелом один комплекс, прилягають давні будівлі, відомі ще як домініканські. Це — колишній шляхетський конвікт (1822—1886), згодом тут працювала гімназія. Після спорудження у 1911 році другої гімназії ці будівлі стали житловими і частково збереглися до наших днів.